Історія · книга «Коли повертається світло»

Наречена за чужий борг

Частина 9 з 9≈5 хв← на початок історії

Налаштувати текст

Розмір тексту

100 %

Між рядками

Фон

Запам’ятаємо для всіх історій на цьому пристрої

Земля, стайня, коні, трактор і причіп лишилися Романовими; товариство користувалося ними за окремими договорами. Обоє мали доступ до рахунку, платежі понад ліміт вони підтверджували вдвох. Зарплата Аліни й далі надходила на її особистий рахунок.

До кінця літа господарство не стало великим, зате перестало триматися на Романовій пам’яті. Вони полагодили дах над сінником, після послаблення весняних обмежень провели шість повних маршрутів без пригод, після окремого карантинного утримання взяли на постій двох коней із сусідньої садиби й продали іншого добре підготовленого мерина.

Кобилка, за якою всупереч Аліні закріпилося ім’я Смужка, росла повільніше за ровесників. Щойно вона зміцніла, її почали випускати з Мавкою в окремий загін: спершу ненадовго, згодом дедалі довше за Оксаниною вказівкою. Ветеринарка радила нічого не планувати до наступного огляду, тож у журналі Аліна писала не «майбутня маршрутна кобила», а «молодняк, спостереження».

Григорій, батько Аліни, погодився на мирову угоду тільки після того, як суд відкрив провадження; суд затвердив її ухвалою й закрив провадження у справі. Продав старий фрезерний верстат і перші сто тисяч переказав на рахунок Аліни, як передбачав договір; решту мав повертати щомісяця. Працював у чужій майстерні, де зарплату платили на картку й не дозволяли брати завдатки від замовників. За його словами, двічі ходив на зустрічі групи підтримки для людей з ігровою залежністю, а третю пропустив.

— Я ж плачу, — сказав він у недільній телефонній розмові, ніби перший переказ мав повернути їм колишній голос.

— Платиш, — відповіла Аліна. — Наступний платіж — п’ятнадцятого.

Вона не запитала, чому він не пішов на зустріч, і не нагадала замість нього наступну дату. Говорила з ним раз на тиждень, якщо він був тверезий, але не телефонувала майстрові, у якого він працював, і не просила контролювати Григорія. Перший платіж довіри не повернув, але й ненависті, якої вона колись від себе чекала, не з’явилося. Лишився батько, якого вона любила на відстані, достатній, щоб не жити замість нього.

Із Романом вони вчилися речей, яких не передбачав жоден договір. Ходили вечеряти в маленьку колибу біля річки; першого разу він забронював столик на наступну неділю замість цієї й до кінця літа чув про це від пані Олени. Аліна познайомила його з давніми одногрупницями в Коломиї й побачила, що серед галасливих людей він не суворий — просто губиться, коли не знає, куди подіти руки. Він почав питати, перш ніж складати плани за двох. Вона вчилася відповідати не тим, що збереже спокій, а тим, чого справді хоче.

Наприкінці серпня вони виїхали перевірити новий короткий маршрут на полонині. Після полудня хмара накрила дальній хребет, і Аліна запропонувала скоротити коло, щоб до дощу повернутися нижче межі лісу. Біля старого ватрища Роман зупинив Тумана, зліз і перевірив попругу, хоча та не послабилася. Потім дістав із кишені маленьку коробку.

— Якщо відповідь не «так», ми спустимося, нагодуємо коней і завтра працюватимемо, як домовлялися.

— Це ти так освідчуєшся?

— Я два тижні добирав слова. Не допомогло.

У коробці була тонка золота обручка без каменя, а під нею лежав чек. Аліна помітила його раніше, ніж дозволила собі торкнутися обручки.

— Навіщо нам знову шлюб? — спитала вона. — Ми й без нього разом.

— Бо я хочу, щоб ти була моєю родиною. Але новий підпис не виправить старого. Якщо тобі шлюб не потрібен, коробка повернеться в магазин.

— Я залишуся Ткач, моя частка лишиться моєю, а про спільні плани ти спершу питатимеш.

— Питатиму. Згоден.

— Тоді так. Завтра подамо заяву.

Він не надягнув їй обручку. Простягнув розкриту коробку й дочекався, поки Аліна сама візьме її та сховає в кишеню куртки. Туман нетерпляче скубнув жмут трави біля їхніх ніг. На дальньому схилі вже сірів дощ, тож вони сіли на коней і рушили вниз, сперечаючись, чи встигнуть до старого бука, перш ніж промокнуть.

Наступного дня вони подали заяву про шлюб.

Наприкінці вересня, через місяць після подання заяви, у відділі ДРАЦСу не було вінців, шепоту й порожнього батькового місця. Пані Олена прийшла в темно-зеленій хустці, Оксана запізнилася на сім хвилин через виклик і зайшла, досі пахнучи ветаптечкою. Працівниця поклала перед Аліною актовий запис. Та прочитала кожен рядок, перевірила дату, прізвища й тільки тоді взяла ручку.

— Прізвище залишаєте Ткач? — уточнила реєстраторка.

— Залишаю.

Роман підписав після неї. Ніхто не аплодував. Пані Олена витерла очі й сердито заявила, що це через протяг. Оксана вручила їм пакет моркви замість квітів, бо мала наступний виклик.

За двадцять хвилин вони вже їхали вгору знайомою дорогою, а на задньому сидінні перекочувалася коробка з пирогом.

Біля будинку Роман вийшов першим і простягнув Аліні руку. Вона сперлася на його долоню, зіскочила з підніжки й одразу відпустила.

Увечері вони вирішили перенести її робочі папери з кухні до кімнати ліворуч. Роман узяв коробку з маминим швацьким футляром, дійшов до порога й зупинився, хоча двері були прочинені.

Аліна стояла всередині біля письмового столу. Нова обручка дзенькнула об метал, коли вона провела пальцем по засувці. Планка ковзнула легко: Аліна сама час від часу змащувала її.

— Заходь, — сказала Аліна.

Він переступив поріг і поставив коробку туди, куди вона показала. За вікном озвалася Смужка, їй відповів Туман. Вітер ворухнув двері, засув тихо дзенькнув у пазі й лишився відсунутим.

Сподобалась історія?

У книжці «Коли повертається світло» — ще 9 історій про гідність, довіру і право почати знову.

Читаєте прямо в телефоні · разовий платіж

Про книгу

Як вам ця історія?

Оберіть одну реакцію — її можна змінити.

Розсилка

Нова історія — просто на пошту

Кожні два тижні надсилаємо нову історію з наступної книги — за кілька днів до її виходу.

  • Раз на два тижні
  • Без реклами
  • Відписка — одним кліком

Натискаючи «Підписатися», ви погоджуєтесь з політикою конфіденційності.