Історія · книга «Коли повертається світло»
Наречена за чужий борг
Частина 5 з 9≈5 хв← на початок історії
Налаштувати текст
Розмір тексту
Між рядками
Фон
Запам’ятаємо для всіх історій на цьому пристрої
Роман не з’являвся. На її прохання раз на тиждень надсилав короткий звіт про спроби повернути позику: письмова вимога вручена Григорієві, відповіді немає. Жодного питання про Аліну.
У день розірвання шлюбу він приїхав раніше й чекав надворі. На ньому була та сама темна куртка, але обличчя стало худішим. Вони зайшли, підписали потрібні папери й за кілька хвилин вийшли вже чужими за законом.
На сходах Роман простягнув Аліні тонкий зелений зошит.
— Ти забула його на ліжку.
То був її план зимових витрат. Між сторінками лежали свіжі чеки, підшиті за датами саме так, як вона просила. Біля кожного платежу Роман олівцем дописав призначення. Навіть дрібні витрати на цвяхи й соляні лизунці.
— Міг завести новий, — сказала вона.
— Міг.
Він кивнув на прощання й пішов до пікапа.
Тієї ночі Аліна довго сиділа над зошитом. Вона не сумувала за своїм чоловіком, якого втратила: справжнім подружжям вони ще не стали. Сумувала за ранковим стукотом відер, за Мавкою, що обшукувала кишені в пошуках моркви, за Туманом, який одного разу дозволив їй торкнутися білої мітки на лобі. За роботою, після якої залишалося щось більше, ніж рівна колонка цифр.
На останній сторінці зошита вона склала умови ділової пропозиції, перевірила цифри двічі й набрала Романа.
— Туман ще сахається недоуздка? — запитала, коли він відповів.
Після короткої паузи Роман сказав:
— Уже не завжди.
— Завтра покажеш. Я маю до тебе ділову пропозицію.
Наступного дня Роман чекав біля хвіртки, коли таксі піднялося останнім крутим відрізком дороги. Він не підійшов відчиняти дверцята й не потягнувся по її сумку. Лише кивнув водієві, дочекався, поки машина розвернеться, і сказав:
— Туман у круглому загоні.
— Спершу поговоримо.
На кухонному столі Аліна розклала два аркуші. Роман читав поволі, ведучи пальцем уздовж рядків. Вона пропонувала шість місяців роботи операційною керівницею: впорядкувати облік, запустити завчасне бронювання кінних маршрутів, упорядкувати паспорти й записи про коней, яких він планував продавати, та налагодити збут молодняку. За це — посадовий оклад і премія, прив’язана до доходу від нових маршрутів і послуг.
— Окрема кімната, — прочитав він. — Строк шість місяців. Самостійний доступ до рахунку господарства в межах затвердженого бюджету.
— І жодних усних домовленостей через третіх осіб.
Роман підняв на неї очі.
— Це останнє треба було поставити першим.
— Ти погоджуєшся?
— Після того як це переглянуть бухгалтерка й юрист. Не хочу, щоб ми знову вклали в однакові слова різний зміст.
Напруга трохи спала. Роман не вхопився за її повернення, не назвав його доказом любові й не спробував виторгувати більше.
— Добре, — сказала вона. — Тоді показуй коня.
Туман дозволяв Романові наблизитися, але від нового недоуздка відходив убік. Аліна стала за огорожею, не простягаючи рук. Мерина вона пам’ятала полохливим, завжди напруженим усім тілом. Тепер він хоча б жував сіно при людях і не метався від кожного руху.
— Можеш зайти, — сказав Роман. — Тільки не прямо до нього. Стань ліворуч і дивися на плече, не в очі.
— А якщо не підійде?
— Значить, сьогодні не підійде.
Вона зайшла. За пів години Туман сам торкнувся губами її рукава, перевірив кишеню й ображено пирхнув, не знайшовши моркви. Аліна засміялася. Роман теж, дуже коротко, але його сміх змінив усе обличчя — забрав кілька років і сувору нерухомість, яку вона вже вважала природною.
Через два дні вони сиділи в кабінеті юриста в Коломиї. Той одразу відкинув назву «угода про співпрацю»: потрібен був строковий трудовий договір. Бухгалтерка перевірила податки, юрист — підставу для шестимісячного строку та порядок звільнення. Аліна позначила жовтими закладками формулу премії, перелік обов’язків і межу доступу до операційного рахунку. За Романовою вимогою витрати понад погоджений ліміт мали підтверджувати обоє.
Пані Олена дала згоду на звільнення за угодою сторін лише після того, як Аліна впорядкувала накладні й навчила нову працівницю користуватися таблицями. Кімнату над крамницею Аліна оплатила ще на місяць і залишила там частину речей; ключ повернула після завершення цього строку.
Підписуючи, вона помітила, що вперше сидить поруч із Романом над документом, зміст якого не сховано за словами «так буде краще». Посада, оплата, строк і спосіб припинення були записані прямо. Коли юрист простягнув їй ручку, ніхто не квапив.
У своїй кімнаті Аліна побачила застелене ліжко, порожню шафу й ту саму засувку. Метал не заіржавів, але планка рухалася туго. На столі стояв маленький флакон технічної оливи. Аліна сама капнула в паз і кілька разів посунула планку туди-сюди.
Перші тижні вони трималися умов. Ділові питання вирішували за столом, особистих майже не торкалися. Аліна завела окремі таблиці для маршрутів, кормів і ветеринарних витрат. Разом із районною ветеринаркою звірила паспорти коней, номери чипів, описи масті й записи про щеплення. Роман спершу бурчав, що коня пізнає без паперу навіть уночі, але після першого запиту від покупця сам приніс їй усі документи, складені в сухій коробці з-під взуття.
Для сторінки маршрутів вона добирала знімки з рівня очей вершника, без чужих спин на передньому плані: вузька стежка над потоком, старий буковий ліс, полонина, де в червні цвіли арніка й чебрець. У текстах не обіцяла «незабутню пригоду» й «дику свободу». Писала про тривалість, складність, вагу вершника, погоду й те, що до коней не можна приходити напідпитку. За два тижні отримали перші чотири бронювання на весну.
Роман учив її того, чого не було в таблицях: помічати, коли кінь перестає жувати від тривоги; не заходити ззаду; перевіряти попругу двома пальцями, а не на око. Коли Аліна одного разу різко смикнула чумбур, бо Мавка наступила їй на черевик, він не вихопив мотузку.