Те, чого не було в рахунку

Історія · книга «Коли повертається світло»

Те, чого не було в рахунку

Уривок43 хв читанняУся книга — 50 грн

HeadInsider — збірки коротких історій. Без реклами, PDF + EPUB, читаються за вечір.

Налаштувати текст

Розмір тексту

100 %

Між рядками

Фон

Запам’ятаємо для всіх історій на цьому пристрої

Першого ранку, коли після трьох тижнів запалення легень Катерина нарешті прокинулася без температури, Ростислав приніс їй чай у синій чашці й аркуш із рахунком на чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят гривень.

На таці лежали ще дві пігулки на блюдці та грінка, розрізана навскіс. Упродовж трьох тижнів Ростислав міняв мокру постіль, будив її на ліки, варив бульйон без селери й чекав за дверима ванної, доки вона, тримаючись за умивальник, знову вчилася довіряти власним ногам. Навіть тепер вона мусила спертися на узголів’я після двох ковтків. Цього на аркуші не було.

Були лише рядки, кожен із яких можна підтвердити чеком: половина оренди — сім тисяч двісті; комунальні — тисяча сто сорок; продукти — три тисячі сімсот шістдесят; аптека — тисяча чотириста двадцять; дві поїздки до лікаря — тисяча триста сорок. Унизу Ростислав своїм вузьким креслярським почерком вивів суму й додав: «До повернення».

Угорі стояла дата: 27 серпня 2019 року — за тиждень до реєстрації шлюбу.

— Не зараз, — сказав Ростислав. — Коли ательє знову почне приносити гроші.

Катерина торкнулася паперу кінчиками пальців. Край був іще теплий від принтера.

— Ти навіть це надрукував.

— Я щомісяця зводжу витрати. — Він сів на край ліжка й приклав долоню до її чола. — Прохолодне. Але ти ще слабка.

— Сироп від кашлю записаний у продуктах.

— Я купив його в супермаркеті.

Він відповів серйозно, не помітивши нічого смішного. П’ятдесятирічний інженер-кошторисник Ростислав Гнатюк міг знайти в проєкті громадської будівлі сходинку без поручня, зайві два сантиметри кабелю й роботу, яку підрядник двічі заклав у різні таблиці. Коли Катерина шість років тому оформлювала поновлювану кредитну лінію на обладнання й оборотні витрати ательє, він прочитав кожен додаток, урятував її від невигідної страховки й погодився стати поручителем. Тоді його точність здавалася їй міцною підлогою під ногами.

Ділити спільні витрати навпіл запропонувала вона сама. Після одеського шлюбу, в якому колишній чоловік під час кожної сварки згадував ціну холодильника, зимового пальта й навіть пломб у її зубах, Катерина присягнулася: більше ніхто не назве її утриманкою. До Львова вона приїхала після розлучення з двома валізами, бабусиними кравецькими ножицями та сорока вісьмома тисячами гривень, захованими в коробці з нитками. Власні рахунки, рівні внески, жодних послуг, про які згадають у гніві, — Ростислав прийняв ці правила без торгу.

Останній рік у їхній спільній таблиці вже з’являлися дрібні перенесення: дві тисячі до наступної оплати, півтори, іноді три. У березні Ростислав виділив червоним дві тисячі вісімсот шістдесят гривень, які вона внесла лише після оплати наступної сукні; тоді Катерина сама викреслила суму з таблиці. Весільні замовлення приходили нерівно, а оренда квартири — щомісяця. Та вперше борг виник не через слабкий місяць, а через її хворобу.

До цього ранку Катерина не припускала, що погоджене нею правило колись лежатиме на ковдрі поруч із ліками й здаватиметься приниженням.

— Сьогодні примірка Мирослави, — сказала Катерина.

— Юлія перенесла її на одинадцяту. Галина Павлівна там.

— Саме тому я й поїду.

— Ти вчора заснула, сидячи на ліжку.

— У суботу в Мирослави весілля. Вона вже двічі погодилася на перенесення.

— А ти три тижні хворіла на запалення легень, Катю.

Він підсунув їй чашку, поправив рушник під спиною. У його турботі не було недбалості: чай мав саме ту температуру, за якої вона не кашляла від першого ковтка, пігулки лежали в правильному порядку, грінка не кришилася. Катерина хотіла спитати, чи записав він до продуктів моркву з бульйону. Натомість склала рахунок учетверо й засунула під тацю.

У ванній вона провела червоною помадою по зблідлих губах. Рука здригнулася, лінія вийшла за край, і Катерина стерла її ватною паличкою, перш ніж Ростислав устиг постукати.

Її ательє містилося на першому поверсі старої кам’яниці неподалік вулиці Франка. У вітрині висіли дві сукні — молочна й кольору шампанського, — а за склом ранковий дощ дробив відбиття трамваїв. Катерина сама вибілювала стіни, сама замовляла латунну вивіску «Ательє Катерини Мельник» і довго домагалася, щоб примірочна завіса спадала рівно, без жодної хвилі. Сьогодні половину жалюзі було опущено, а на дверях висів напис від руки: «Тільки за попереднім записом».

Тридцятирічна Юлія Бойко сиділа навпочіпки біля подолу, коли Катерина ввійшла. На п’ятому місяці вагітності вона ще відмовлялася від низького стільчика, якщо треба було поставити три шпильки, але підводилася вже повільно, спершу спираючись долонею на поміст. Сині стрілки на її повіках були бездоганні; сантиметрову стрічку вона зав’язала над животом, наче пояс.

— Вам би вдома лежати, — сказала Юлія, не озираючись.

— А тобі — взяти стільчик.

— Його забрала Галина Павлівна.

Із робочої кімнати долинув сухий голос:

— Галина Павлівна рятує те, що дехто обрізав до хвороби.

Мирослава Данилюк стояла на помості в сукні з репсового шовку. У сорок три вона вперше виходила заміж і відмовилася від шлейфа, фати, вшитих чашок та блиску. Власниця студії танців для дорослих хотіла глибокі кишені й стільки свободи в ліфі та спідниці, щоб сидіти, дихати, їсти й танцювати, не думаючи про тканину.

Катерині подобалася її певність — аж доки не настав час кроїти. На другій примірці Мирослава відповідала на дзвінки від майстра, який лагодив у студії вентиляцію. Катерина вирішила, що клієнтка відволіклася, підтягнула талію, змінила нахил бічних виточок і додала легку корсетну основу. Мирослава двічі сказала, що не хоче, аби її «тримали». Катерина почула не відмову, а звичайну тривогу нареченої, яку досвідчена майстриня має вберегти від невдалих фотографій.

Тепер обличчя Мирослави було рожеве від стримуваного гніву.

— Сядьте, будь ласка, — сказала Катерина.

Мирослава почала опускатися в позолочене крісло. За кілька сантиметрів до сидіння зупинилася: шовк натягнувся під грудьми, а кишені підняли передню частину спідниці. Вона спробувала ще раз і випросталася.

— Не можу.

— Корсетна основа нова, вона трохи подасться.

— До суботи?

Катерина підійшла до блискавки, але Мирослава відвела її руку. Не різко, лише чітко, і від цього стало ще гірше.

Юлія розстебнула сукню. Щойно тиск ослаб, Мирослава вдихнула на повні груди.

Галина Павлівна Коваль вийшла з робочої кімнати, тримаючи на пальці коротку нитку кольору слонової кістки. Їй був шістдесят один рік; двадцять сім років вона пропрацювала в костюмерному цеху Львівської опери й могла помітити погано припрасований шов з іншого кінця сцени. Вона носила темно-сині штани, доки коліна не починали блищати, і ніколи не поспішала. Те, що зараз вона стояла нерухомо, було красномовніше за метушню.

— Скільки залишено в бічному шві? — запитала Катерина.

— У найвужчому місці три міліметри.

Катерина сама зрізала припуски. Перед хворобою вона відставала від графіка, грубий валик під тонким шовком дратував її, і ножиці пройшли вздовж шва рівно, майже приємно. Тоді це здавалося ознакою акуратності.

— Я просила без корсетної основи, — сказала Мирослава.

— Це не корсет. Лише укріплення ліфа.

— Якщо через це я не можу вдихнути, назва щось змінює?

Катерина поклала долоні на край помосту, щоб ніхто не помітив тремтіння. Під пальцями відчувалася подряпина, яку Ростислав обіцяв зашліфувати після весілля.

— Я розпорю боки й відновлю посадку.

— Ми вже розпороли, — відповіла Галина Павлівна. — Відновлювати нема з чого.

Мирослава зійшла з помосту в білій нижній сукні.

— Моя сестра Христина приїде о другій. До того часу скажіть чесно: ви можете зробити сукню, яку я замовляла, чи повернете мені тканину й усі гроші?

— Ваше весілля через чотири дні.

— Я пам’ятаю. А ви пам’ятали, коли зрізали те, що я просила залишити?

Далі — у книжці

Що було далі?

Тепер їй доведеться з’ясувати, чи можна поділити спільне життя навпіл, якщо турбота й гроші означають для них різне.

Ще ≈36 хв цієї історії і ще 9 історій — у книжці «Коли повертається світло»

Читаєте прямо в телефоні · разовий платіж

Про книгу

Як вам ця історія?

Оберіть одну реакцію — її можна змінити.

Розсилка

Нова історія — просто на пошту

Кожні два тижні надсилаємо нову історію з наступної книги — за кілька днів до її виходу.

  • Раз на два тижні
  • Без реклами
  • Відписка — одним кліком

Натискаючи «Підписатися», ви погоджуєтесь з політикою конфіденційності.