Історія · книга «Коли повертається світло»

Наречена за чужий борг

Частина 6 з 9≈5 хв← на початок історії

Налаштувати текст

Розмір тексту

100 %

Між рядками

Фон

Запам’ятаємо для всіх історій на цьому пристрої

— Відійди до плеча, — сказав. — І попроси ще раз.

— Вона важить у шість разів більше за мене.

— Тому силою ти все одно не переможеш.

За кілька днів Роман зібрався сам їхати за запасними частинами до трактора. Раніше він просто повідомив би про це. Тепер поклав список біля її чашки.

— Це позапланова витрата. Подивишся?

Аліна перевірила два номери, знайшла дешевший аналог підшипника й поставила галочку.

Перший сніг припорошив двір уранці, коли приїхав Григорій. Він піднявся не на таксі, а старим автобусом до кінцевої, далі пройшов пішки. Був тверезий, поголений і ніс під пахвою довгий пакунок, загорнутий у газету.

Аліна побачила його з вікна офісної кімнати. Тіло впізнало батька раніше за думку: плечі піднялися, долоні стали холодними.

Роман вийшов із сідельної, але зупинився за кілька метрів від хвіртки.

— Я прийшов до доньки, — сказав Григорій.

— Вона сама вирішить, чи говоритиме з тобою.

Аліна чекала, що Роман стане між ними. Він натомість відійшов до стайні, лишившись досить близько, щоб вона могла його покликати, але не втручаючись у розмову.

Григорій розгорнув газету. Всередині була нова поперечина для поламаного сідельного козла — з ясена, гладко вигнута й підігнана без жодної щілини.

— Побачив, що ваша тріснула, — пояснив він. — Руки ще пам’ятають.

Аліна провела долонею по дереву. Батько справді був добрим столяром. У дитинстві зробив їй письмовий стіл із двома таємними шухлядами й навчив визначати породу дерева за запахом свіжого зрізу. Людина, яка вміла зняти рубанком довгу, прозору стружку, могла того самого вечора програти виручку за виконане замовлення. Одне ніколи не скасовувало іншого.

— Дякую, — сказала вона. — Навіщо ти приїхав?

Григорій потер щоки долонями.

— Гайдай прислав вимогу. Якщо я не поверну триста двадцять тисяч, подасть до суду.

— Це його право.

— Ти ж розумієш, що станеться? Виконавець опише обладнання, потім майстерню. Дім теж можуть зачепити. Твоя мама там кожну фіранку вибирала.

— Куди поділися гроші?

— Сто сорок тисяч вклав у матеріал. Є накладні. Хотів відновити виробництво. Потім треба було сплатити прострочені відсотки. Далі… — він змахнув рукою. — Я думав, що відіграюся за один раз і поверну все.

— Ти знову грав.

— Я хотів виправити ситуацію.

— Ставкою?

Григорій відвів очі. Потім дістав із внутрішньої кишені складений аркуш.

— Тут написано, що ти отримала гроші через мене. Підпишеш — і боргу немає. Ви ж із Романом усе одно тепер разом. Хіба він вимагатиме повернути гроші, коли ви живете разом?

Аліна не взяла папір.

— Ми розлучені.

Батько кліпнув.

— Що?

— Шлюб розірвано. Я тут працюю за договором.

— Ти зовсім здуріла? Після того, як я все влаштував?

— Ти приніс лише борг і брехню. Решту ми виправляємо без тебе.

Григорій різко повернувся до стайні.

— А він, значить, чистенький? Узяв жінку за гроші, поставив засувку — й уже святий?

— Ні, не святий. Але він почув моє «ні». Ти досі просиш мене збрехати.

Батькові губи побіліли.

— Якщо не підпишеш, ти втратиш мамин дім.

— Це не я поставила його на карту.

— Зате ти можеш урятувати.

Ось воно — речення, на якому трималося її життя. Мама могла пройти ще один курс лікування, якби Аліна знайшла гроші. Батько міг закрити касу, якби Аліна віддала зарплату. Дім можна було врятувати, якби вона вийшла заміж. Тепер достатньо одного підпису.

— Ні, — сказала вона.

Григорій склав аркуш і сховав назад у кишеню.

— Подумай до ранку. Завтра я буду в нотаріуса об одинадцятій.

Він пішов униз дорогою, не забравши поперечини. На білій землі довго лишалися темні сліди його черевиків.

Об одинадцятій наступного дня Аліна повторила свою відмову в кабінеті приватної нотаріуски. Вона й без того знала, що не підпише; прийшла, бо звичка з’являтися щоразу, коли батько називав час і місце, досі тягнула сильніше, ніж їй хотілося визнавати.

Григорій ще раз назвав неправдиву розписку формальністю й нагадав, хто ростив Аліну, сидів біля її ліжка під час гарячки, зробив письмовий стіл і платив за технікум. Нотаріуска сказала, що без вільної згоди Аліни не засвідчуватиме справжність її підпису. Коли батько згадав матір, Аліна склала руки на колінах і не потягнулася до ручки. Григорій зім’яв розписку й вийшов.

Пані Олена чекала у своєму старому мікроавтобусі. Приїхала не тому, що Аліна не могла дістатися автобусом, а тому, що після нотаріуса вони мали забрати з батькового дому кілька маминих речей. Письмова вимога Романа не означала негайного продажу будинку, але Григорій уже виставив на продаж верстати й міг так само розпорядитися всім іншим.

— Підписала? — спитала Олена.

— Ні.

— Тоді їдьмо, поки він нас не випередив.

Власний ключ від дому в Аліни лишився, а футляр, фотографії й дзеркало Григорій віддав їй ще після похорону; забрати їх вона досі не наважувалася. У будинку було холодно. На кухонному столі стояла тарілка з присохлою гречкою, у мийці — одна чашка. Батька не було: мабуть, пішов до майстерні або в кафе.

Аліна зайшла до кімнати матері й одразу побачила світлий прямокутник на стіні, де колись висів килим. Зникли старий телевізор і латунна лампа. Лишилися швацький футляр, коробка фотографій і невелика скринька з нитками.

Письмовий стіл, зроблений батьком, стояв під вікном. Одна таємна шухляда заїдала, як у дитинстві. Аліна натиснула знизу на тонку планку — і шухляда висунулася. Всередині лежали мамині рецепти, кілька квитанцій і записка її рукою: «Грицю, не забудь забрати Аліну о третій».